лонгрід

Межі (не)доторканності: як війна та цифрові загрози змінюють наше розуміння сексуального насильства

Heike Trautmann

Раніше тема сексуального насильства в Україні була табуйована. Панувала думка, що це «приватна справа», про яку соромно розповідати. Проте повномасштабне вторгнення змінило правила гри. 

Психолог та голова ГО «Альянс ментального здоров’я» Микита Пермяков каже:

«війна зруйнувала стіну мовчання». 

Тепер ми частіше чуємо про СНПК — сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом.

«Суспільство почало розуміти: це не про секс чи потяг, а про інструмент терору, приниження та зброю, яку ворог використовує для тиску. Коли ми визнаємо це зброєю, частина провини нарешті знімається з самої людини й переноситься на агресора».  

На прикладі Херсонщини як південного регіону, що пройшов через окупацію, стає очевидно: це не випадкові епізоди, а чітка тактика. російські військові цілеспрямовано полюють на близьких наших захисників. Про те, що це спланована стратегія, каже і поведінка російських офіцерів. Командний склад навіть не намагається зупинити своїх солдатів. Навпаки, є чимало доказів, коли командири самі ставали ініціаторами знущань або відверто заохочували підлеглих до такого терору — про це йдеться у повідомленні Офісу Генерального прокурора.

Межі (не)доторканності: як війна та цифрові загрози змінюють наше розуміння сексуального насильства
джерело: Офіс Генпрокурора

Чому люди мовчать?

Проте говорити вголос досі можуть не всі. Навіть у великих містах, а тим паче в маленьких громадах, люди бояться соціального суду та пліток. Є й інший бік — страх «засмутити» близьких.

Пермяков називає це травмою свідка: коли рідна людина переживає досвід постраждалого настільки інтенсивно, що сама травмується. 

«Багато хто просто не вірить, що кривдника реально покарають, особливо якщо це російський військовий», — зазначає Микита.

Багато проблем виникає і в кабінетах держустанов:

«Постраждалі часто стикаються з браком емпатії та «канцелярщиною», коли до людини ставляться просто як до номера в протоколі. Питання на кшталт «Чому ви не кричали?» або «Чому прийшли лише зараз?». Ось, це про травматизацію. Опитування в open space, де навколо ходять сторонні люди, також порушує право на приватність» — розповідає психолог.  

Межі (не)доторканності: як війна та цифрові загрози змінюють наше розуміння сексуального насильства
фото: Jan Tinneberg

Найменш помітними в цій темі залишаються чоловіки. 

Для них це подвійне табу. Стереотип про те, що «чоловік має вміти за себе постояти», змушує ховати біль глибоко всередині. 

«Чоловіки про це не розповідають, бо це сором: я не чоловік, я не зміг. Ми лише починаємось той шлях до певної відкритості в цьому питанні. Але в Одесі є групи, і є група в нас в центрі, чоловіків, які зазнали травматизацію з різних поводів», — пояснює Микита. 

Кібер-абʼюз

Для молоді сьогодні сексуальне насильство часто переходить в онлайн. Анонімність в інтернеті дає злочинцям ілюзію свободи. 

«Онлайн дає змогу робити більше, ніж офлайн, через анонімність, через ілюзію свободи», — наголошує Микита Пермяков. 

Сьогодні кіберабʼюз набуває дуже конкретних і небезпечних форм. Це і доксинг — коли вашу особисту інформацію збирають та публікують без дозволу, щоб залякати. І сексторшн — найпоширеніша пастка, де після «романтичного» знайомства та обміну інтимними фото у вас починають вимагати гроші, погрожуючи розіслати ці кадри друзям чи батькам. Сюди ж додалися діпфейки: тепер за допомогою штучного інтелекту будь-чиє обличчя можна підставити у порнографічне відео. Важливо розуміти: це не «просто картинки в інтернеті», це насильство над приватним життям та гідністю людини.

Межі (не)доторканності: як війна та цифрові загрози змінюють наше розуміння сексуального насильства
фото: Karthik Swarnkar

Культура згоди

Це просте правило: «так — це так», а відсутність «ні» не означає згоду. Згода має бути чіткою, добровільною, і її можна відкликати в будь-який момент. Це виховується ще з дитинства через повагу до тіла дитини: наприклад, не змушувати цілувати родичів, якщо вона цього не хоче.

Це і є база нашої безпеки та гідності — наголошує Микита Пермяков. 

Межі (не)доторканності: як війна та цифрові загрози змінюють наше розуміння сексуального насильства
фото: nadine

Як почати відновлення? 

Все починається з безпеки.

«Поки людина не відчуває фізичної та психологічної безпеки, терапія травми неможлива», — каже Микита.

Розповідає про такі ефективні методи, як-от КПТ, що допомагає впоратися з нав’язливими думками, або EMDR — техніка рухів очей, яка дозволяє мозку «перетравити» жахливі спогади. Також важливо повертати собі контроль над власним тілом через арт-терапію чи спеціальні тілесні вправи.  

Куди звернутися по допомогу?

Якщо ви або ваші близькі зіткнулися з досвідом сексуального насильства, важливо пам’ятати, що ви не наодинці. В Одесі діють спеціалізовані організації та центри, де можна отримати кваліфіковану підтримку:

Центр допомоги врятованим (вул. Косовська, 2Д)

Тут працює стабільна команда фахових психологів та юристів, які допомагають вцілілим зорієнтуватися в подальших кроках.  

• ГО «Альянс ментального здоров’я»

Організація спеціалізується на наданні психологічних послуг та створенні безпечного простору для відновлення ментального стану.  

• ГО «Прожектор»

Експерти організації надають професійну юридичну допомогу, забезпечують адвокатський супровід та допомагають із документальним фіксуванням воєнних злочинів.

Читати також: Секс після фронту: як новий чат-бот допомагає ветеранам повернути близькість

Завантажити ще...