«Мір, Труд, Май» — один із головних символів срср. Його подавали як свято праці, солідарності та миру. Насправді ж це була добре зрежисована ілюзія.
Десятиліттями люди виходили на паради з червоними прапорами, усміхалися з трибун і кричали «Ура!». Але за цим фасадом стояли ядерна загроза, примусова праця і демонстрації під радіацією.
«Море Людей» розбирає один із головних міфів срср: як виникло це гасло, що насправді за ним стояло і чому сьогодні в росії за слово «мир» можна опинитися за ґратами.
Гасло складалося з трьох слів — «мир», «труд» і «май». Кожне з них мало створити правильний образ системи. І кожне — не відповідало реальності.
Передумови
У срср рідко згадували, що День солідарності трудящих виник не в Кремлі. Його історія почалася в Чикаго у 1886 році — під час боротьби робітників за восьмигодинний робочий день.
У ті часи промислові робітники працювали на виснаження — від 10 до 16 годин на добу в небезпечних умовах і без жодного соціального захисту.
Щоб змінити цю ситуацію, у 1884 році Американська федерація профспілок ухвалила рішення: з 1 травня 1886 року запровадити восьмигодинний робочий день. В основу лягла проста формула ідеального балансу доби:
«Вісім годин — на працю, вісім — на відпочинок і вісім — на власні потреби».
Тому з 1 травня 1886 року в США почався масовий страйк для запровадження норми — за різними оцінками, у демонстраціях взяли участь 300-400 тисяч робітників. У Чикаго страйк був особливо потужним: десятки тисяч людей вийшли на вулиці з гаслами за скорочення робочого дня.
Як вкрали чуже свято
Коли більшовики прийшли до влади срср, їм були потрібні нові символи і ритуали, щоб закріпити свою систему. Вони перетворили живу боротьбу за права на контрольовану державну виставу.
Ідеологія визначала все — від змісту підручників до сільського господарства.
Влада використовувала це свято, щоб похвалитися силою армії та показати, як народ нібито любить партію.
Розвінчування міфів: три слова — три брехні
Мір (Мир)
радянський союз позиціонував себе як «головний оплот миру на Землі», водночас всередині країни, в ті часи, діяла так звана «каральна медицина».
Дисидентів, зокрема Юрія Ветохіна, примусово утримували в психіатричних лікарнях. Їм вводили великі дози аміназину (нейролептик) та регулярно брали кров:
«Ніхто з хворих не отримував так, як я – 12 кубиків в одному уколі, інші отримували 2-3 кубика. Негативний вплив на моє здоров’я здійснювало й те, що в мене через день брали по повному шприцу крові. Харчування було недостатнім, низькокалорійним…З кожним днем ставало дедалі гірше. Мій організм був отруєний аміназином. Крім головокружіння та втрати свідомості почалися болі в серці. Я відчував, що помираю, але мені було все одно. Мені хотілося лише щоб мене ніхто не чіпав», – розповідав Ветохін.
Пізніше, згадуючи ті часи, Юрій зазначав:
«Я просто фізично не міг прийняти ту брехливу людоїдську систему».
Труд (Праця)
«Достойній праці — справедливу зарплату!»
— кричали плакати. Проте для мільйонів радянських громадян праця була фактично примусовою.
До 1966 року багато селян працювали в колгоспах не за гроші, а за так звані «трудодні». Наприкінці року за них могли дати трохи зерна. Або нічого.
Селяни були фактично прикріплені до землі. Лише з 1974 року їм почали масово видавати паспорти. Навіть художниця Катерина Білокур, відома в Європі, не мала паспорта і була прив’язана до свого колгоспу.
Паралельно сотні тисяч людей безплатно працювали в системі ГУЛАГу.
Май (Травень)
Травень мав бути символом розквіту та оновлення. Але саме травень став символом найвищого цинізму радянської влади.
Після перемоги над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні, в травні 1945 року, вулиці міст заповнили люди з інвалідністю. Замість «достойного життя», ветеранів без рук та ніг, так званих «самоварів», примусово вивозили в інтернати на кшталт Валааму, щоб вони «не псували краєвид» радянських міст своїм каліцтвом.
Пізніше, вже за 40 років, одним із найяскравіших прикладів ставлення влади до народу стали події 1 травня 1986 року.
Через кілька днів після вибуху на Чорнобильській АЕС радянська влада вивела тисячі людей, зокрема дітей, на демонстрацію в Києві. У керівництві знали про небезпеку радіації, але приховувала її, щоб не допустити паніки і зберегти вигляд «нормального життя».
На трибунах Хрещатика стояли представники партійної еліти, ветерани, діячі культури і науки. Їхня присутність мала показати, що все під контролем. І що день 1 травня 1986 року нічим не відрізняється від попередніх.
Водночас на парад не запросили енергетиків. Офіційно — через зайнятість, але фактично це був один із небагатьох сигналів, що ситуація не така, як її показують.
«Під час демонстрації 1 травня на трибуні на Хрещатику стояли і мій син, і моя вагітна невістка. Та й усі керівники прийшли зі своїми рідними. Хоча багато хто говорив: керівники України своїх дітей одразу вивезли спецлітаками»,
— в інтервʼю у 2011 році згадувала Голова Президії ВР Валентина Шевченко.
У той час, як на Хрещатику крокували колони, поруч, у Чорнобилі тривала битва за життя. Це і був справжній «Труд», але не той, про який писали в газетах. Це була жертовність людей, поки партійне керівництво імітувало стабільність.
Влада народу чи партії
Гасло «Власть и собственность — народу!» залишалося формальністю. Конституція декларувала народовладдя, але окрема стаття закріплювала провідну роль Комуністичної партії.
Вибори фактично були без вибору — люди голосували за одного кандидата, якого визначила партія.
У той час як більшість жила в умовах дефіциту, де «дістати» імпортні речі було складно, партійна номенклатура користувалася закритими спецрозподільниками з делікатесами.
Сучасний контекст: коли слово «мир» стало злочином
Сьогодні ситуація виглядає парадоксально. У сучасній росії, яка вважає себе спадкоємицею срср, слово «мир» фактично зникло з першотравневих гасел під час війни проти України.
У 2024 році це відзначили в телеграм-каналі «Можем объяснить»:
«Один із трьох символів Першотравня, яке в срср і рф проходило під гаслами «Мир, труд, май», сьогодні зник із вжитку по всій країні. У Москві та багатьох регіонах першотравневі вуличні акції взагалі скасували, а там, де вони відбуваються, використовують лише ключові слова «праця», «травень» і «весна».
Гасло «Миру — мир!» сьогодні може стати підставою для арешту за «дискредитацію армії».
Пропаганда остаточно відкинула маску «миролюбства», замінивши її відкритим культом війни та смерті.
Висновок простий: радянський першотравень не мав нічого спільного з правами робітників. Це був інструмент контролю, у якому за допомогою масових демонстрацій людям нав’язували відчуття свята, поки вони жили без реальних прав.
Історія цього дня — приклад того, як пропаганда може підмінити реальність.
«Радянський світ творився дискурсивно… те, чого насправді не було, набуло статусу епохальної події»
— уривок з посібника «Історія як пропаганда».
Викорінення
День праці в Україні станом на 2026 рік остаточно втратив свою популярність. Про це свідчить дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).
Читати також: Вийшов перший том повного зібрання творів Василя Стуса: початок великого академічного проєкту