Не «побєда», а пам’ять: як Україна змінила ставлення до вшанування жертв Другої світової війни

Понад 10 років тому Україна змінила підхід до відзначення перемоги над нацизмом, обравши європейську традицію вшанування замість святкування. Саме так у суспільстві сформувалося сприйняття 8 травня — крізь людський вимір, з акцентом на людських втратах і долях людей, які пережили війну. У День пам’яті та перемоги над нацизмом Україна вшановує їхній внесок, висловлює вдячність борцям і увічнює пам’ять про всіх загиблих та жертв війни, яка забрала десятки мільйонів життів.

Повернення до загальносвітового контексту

Сучасна українська історіографія відмовилася від радянського терміну «Велика Вітчизняна війна». Його створила радянська пропаганда для опису лише періоду 1941-1945 років, хоча Друга світова війна почалася ще 1 вересня 1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу.

x

Після підписання пакту Молотова — Ріббентропа срср і Третій Рейх фактично співпрацювали у розподілі територій Східної Європи. Уже 17 вересня 1939 року радянські війська увійшли на територію Польщі, а бойові дії торкнулися й українських земель. Саме тому використання терміну «Друга світова війна» дозволяє говорити про повний масштаб конфлікту, а не лише про його радянську частину.

Ідеологія нацизму

Нацизм – це тоталітарна ідеологія, заснована на ідеях расової вищості, диктатури, агресивного шовінізму та нетерпимості. Саме нацистський режим у Німеччині став причиною Голокосту, масових убивств цивільного населення, переслідувань за національною чи політичною ознакою та мільйонів смертей під час Другої світової війни.

Часто в побуті слово «фашизм» використовують як загальну назву для всіх режимів того періоду, однак щодо Німеччини більш коректно говорити саме про нацизм. Фашизм виник в Італії, тоді як німецький нацизм мав окрему ідеологію, побудовану навколо расової теорії та політики винищення.

8 травня 1945 року: крапка в європейській війні

x

Цього дня о 23:01 за центральноєвропейським часом набрав чинності Акт про беззастережну капітуляцію збройних сил нацистської Німеччини. Для більшості країн світу це стало моментом завершення бойових дій у Європі. 

Через різницю в часових поясах у москві на той момент уже настало 9 травня, що згодом було використано радянською пропагандою для створення окремого культу «Дня Побєди», дистанційованого від західних союзників. Україна ж, відзначаючи дату 8 травня, синхронізує свою пам’ять із загальносвітовою хронологією.

Міф про «Велику перемогу» та реальність забуття

Сучасні дослідження вказують на те, що звичний радянський культ «Дня Побєди» не є автентичним для перших повоєнних років. Протягом двадцяти років після завершення Другої світової війни 9 травня в срср не було ані вихідним днем, ані днем особливих урочистостей. Після першого параду у 1946 році Йосип Сталін розпорядився:

«не влаштовувати подібних видовищ, що возвеличують солдатів, які робили свою буденну роботу — воювали».

x

Історики пояснюють це двома причинами: страхом перед зростанням авторитету військових, які пройшли війну, та шокуючою кількістю жертв, яку було важко перетворити на привід для свята. Лише з 1965 року, за часів Леоніда Брежнєва, перемогу над нацизмом почали масовано «розкручувати» як міф про «Велику перемогу», перетворюючи трагедію на інструмент державної пропаганди та ідеологічного виховання.

x

Невидимі герої: доля ветеранів з інвалідністю

Однією з трагічних сторінок повоєнного періоду було ставлення радянської влади до фронтовиків, які отримали важкі поранення. Попри офіційну риторику про «турботу», тисячі людей з інвалідністю опинилися в ізоляції. Вважалося, що їхній вигляд «псує» образ країни-переможця.

Особливо масштабна кампанія з «очищення» міст від ветеранів, які втратили кінцівки та були змушені просити милостиню, відбулася у 1949 році, напередодні 70-річчя Сталіна. Тисячі людей з інвалідністю були примусово вивезені до спеціальних будинків-інтернатів у віддалених районах.

Найвідомішим із таких місць став острів Валаам на Ладозькому озері. В умовах фактичної ізоляції люди, які проливали кров на фронті, доживали віку без належної підтримки та родинного зв’язку.

Не «побєда», а пам’ять про трагедію

Сучасний український підхід до цієї дати будується навколо гасла «Ніколи знову». Його сенс полягає не в романтизації війни чи тріумфі однієї держави над іншою, а в нагадуванні про катастрофічні наслідки тоталітаризму та агресії.

Саме тому в офіційній комунікації не використовують радянську риторику про «велику перемогу», «можемо повторити» чи культ героїзації війни. Такі підходи  називають «побєдобєсієм» – явищем, коли пам’ять про трагедію підміняється мілітаризмом, політичною пропагандою та виправданням нової агресії.

Трансформація пам’яті: 2014 та 2023 роки

Переосмислення воєнних подій отримало новий імпульс після початку російської агресії. У 2014 році Україна вперше офіційно використала червоний мак як символ пам’яті та долучилася до європейської моделі вшанування. 

Важливою віхою став 2023 рік, коли Верховна Рада України законодавчо закріпила 8 травня як єдину дату – День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років. Це рішення остаточно розділило українські пам’ятні заходи та радянські ідеологічні традиції.

Червоний мак як візуальна відмова від пропаганди

З 2014 року Україна офіційно використовує червоний мак як символ пам’яті жертв Другої світової війни. Це міжнародний знак вшанування полеглих, поширений у багатьох країнах Європи та світу.

x

Український варіант символу одночасно нагадує квітку маку та слід від кулі. Його головний зміст – не прославлення війни, а нагадування про людські втрати та крихкість миру.

Мапа українського опору

Сучасна політика пам’яті також відходить від радянської моделі, у якій перемогу над нацизмом пов’язували винятково з Червоною армією. Насправді українці воювали в різних арміях та рухах опору.

Близько 7 мільйонів українців були мобілізовані до Червоної армії. Водночас українці воювали у складі УПА, армій США, Канади, Великої Британії, Франції та брали участь у європейських рухах опору. Такий підхід дозволяє говорити про внесок українців у перемогу над нацизмом без прив’язки до радянської ідеології.

Ціна війни

Друга світова війна забрала життя понад 70 мільйонів людей, хоча за окремими оцінками кількість жертв могла сягати 85 мільйонів. У бойових діях брали участь понад 100 мільйонів військових із більш як 60 країн світу. 

x

Люди гинули не лише на фронті, а й через бомбардування, геноцид, голод, депортації та хвороби.

Україна, яка на той час перебувала у складі срср, стала одним із центрів бойових дій між нацистською Німеччиною та радянським союзом. За різними оцінками, війна забрала від 8 до 10 мільйонів життів українців, половина з яких – цивільне населення. Під час Голокосту на території України було вбито близько 1,5 мільйона євреїв.