фото: інстаграм @kyivpide
фото: інстаграм @kyivpide
28 квітня Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт №15150 — новий Цивільний кодекс. Те, що влада презентує як «декомунізацію приватного права», правозахисники та активісти вже називають юридичною катастрофою та «пострілом у коліно» євроінтеграції. Утім рішення про прийняття проєкту за основу підтримали 254 народні депутати. Проти виступили лише двоє — Інна Совсун та Наталія Піпа (фракція «Голос»).
«Море Людей» розбиралися, що не так із законопроєктом про Цивільний кодекс.
Що передувало
Історія резонансного законопроєкту №15150 розпочалася у січні 2026 року, коли група депутатів на чолі з керівництвом парламенту зареєструвала проєкт нового Цивільного кодексу. Початкова редакція обурила суспільство: документ передбачав можливість шлюбу для дівчат із 14 років «у разі вагітності або народження дитини» за рішенням суду. Після хвилі розголосу голова Верховної Ради Руслан Стефанчук пообіцяв вилучити цю норму, залишивши чинні вікові обмеження.
«В проєкті, який ми сьогодні прийняли, цієї норми немає», — заявив Стефанчук.
Проте, на думку опонентів законопроєкту, вилучення лише одного пункту не змінить загальну логіку документа, яка залишається репресивною щодо приватної автономії громадян.
Цивільний кодекс України — це основний звід правил, що регулює щоденні відносини між людьми та компаніями. Прийнятий у 2003 році, документ визначає, як ми володіємо майном, укладаємо договори, отримуємо спадок та захищаємо свої особисті права. Фактично, цей закон є юридичним фундаментом для більшості приватних справ і ділових операцій у країні.
Хоча голова Верховної Ради зазначає, що над проєктом працювали шість років, обсяг документа понад 800 сторінок викликав занепокоєння ще на старті. Представниця Мін’юсту на засіданні профільного комітету наголошувала, що для аналізу такої кількості тексту потрібно щонайменше кілька тижнів. При цьому попередня версія проєкту вже мала понад 200 сторінок зауважень.
«Доброзвичайність» як легальна пастка
Центральним терміном Кодексу є «доброзвичайність» — сукупність моральних норм та стандартів етичної поведінки. Це поняття фактично виводить моральні оцінки у правове поле. Проте відсутність чітких критеріїв того, що саме вважати «доброзвичайністю», створює простір для маніпуляцій. На ризики такого розмитого формулювання вказує народна депутатка Інна Совсун:
«Якщо суддя вирішить, що розлучатися вам неморально та неетично — вас будуть пробувати помирити. Запасайте місяці на судові засідання та зустрічі з людьми, що пхатимуть носа у ваше особисте життя».
Особливе обурення викликає стаття 317, яка декларує заборону дискримінації, але з великим «але»: обмеження прав можливі, якщо це потрібно для «захисту доброзвичайності». Депутатка іронізує:
«Наведіть мені хоч один приклад, коли будь-яка дискримінація стає прийнятною, бо вона відповідає уявленням про “доброзвичайність”?»
Зміст статті про право на індивідуальність у проєкті кодексу суперечить чинному законодавству та може відкотити Україну назад у сфері боротьби з дискримінацією, зазначила керівниця правозахисного Центру «Соціальна дія» Ірина Федорович у коментарі «Ґратам».
За її словами, насамперед ідеться про невідповідність профільному закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який базується на директивах ЄС — мінімальному стандарті для країн, що прагнуть членства.
«Стаття містить перелік ситуацій, де допускається різне ставлення, але цей перелік побудований на розмитих і суб’єктивних категоріях. Це відкриває можливість виправдовувати нерівне поводження, зокрема у сфері праці чи освіти», — пояснює Федорович.
Вона додає, що норму про заборону дискримінації можна було б інтегрувати в Цивільний кодекс, однак у нинішній редакції статтю варто вилучити.
«Ми не можемо ухвалювати норми, які суперечать міжнародним зобов’язанням або знижують рівень захисту прав людини», — наголошує експертка.
Сім’я під наглядом: примусове примирення та «негідність»
Новий Кодекс пропонує державі стати третім зайвим у ваших стосунках на етапі «мирись-мирись»: для пар із дітьми «заходи примирення» стають обов’язковими (ст. 1553). Замість того, щоб швидко вирішити питання опіки та аліментів, батьків примушуватимуть до спроб зберегти шлюб, навіть якщо рішення про розлучення остаточне.
На цьому тлі окремі норми виглядають уже не просто суперечливими, а відверто тривожними. Бо йдеться не лише про права чи обмеження, а про можливі інструменти впливу однієї людини на іншу навіть після розриву стосунків. І саме тут у проєкті з’являється норма, яка викликає особливо багато запитань — помста прізвищем. Якщо колишній чоловік або дружина доведуть у суді, що партнер поводився «негідно» (зрада або «аморальний вчинок»), вони можуть змусити партнера повернути дошлюбне прізвище (ст. 1516).
Позиція ЛГБТ-спільноти: «крок у минуле»
ЛГБТІ-консорціум, Ukraine.pride та KyivPride заявляють, що проєкт №15150 повністю ігнорує міжнародні зобов’язання України та рішення ЄСПЛ у справі «Маймулахін та Марків проти України».
Ключові претензії спільноти звучать доволі прямо. По-перше, у проєкті взагалі немає жодної форми цивільних партнерств — тобто одностатеві пари фактично залишаються без базового сімейного захисту.
У відповідь на невдоволення суспільства, Руслан Стефанчук заявив:
«Цих хейтерів я хочу окремо познайомити з книгою. Ця книга називається Конституція України, 51 стаття якої таку норму і містить».
На що автори ресурсу «Гендер в деталях» відповіли:
«Пане Руслане, ми не хейтери, ми люди! І ми з вами добре знаємо, що ця стаття Цивільного кодексу — не єдина, що обмежує права ЛГБТ+ людей. І наші пропозиції правок у вас».
По-друге, є ризик, що після зміни гендерного маркера шлюб можуть визнати недійсним, причому ініціювати це здатні навіть треті особи. І третє, що найбільше обурює людей: кодекс прямо забороняє усиновлення дитини двома людьми однієї статі, ніби в Україні не існує тисяч реальних сімей, які вже так живуть.
«Для країни, яка обрала шлях євроінтеграції, таке рішення виглядає, як постріл собі у коліно. Проєкт у нинішньому вигляді відкидає нас назад у питаннях прав людини», — заявили у спільноті.
Громадські організації називають розгляд законопроєкту «турборежимом».
«Турборежим» критикують за поспіх: від появи документа до голосування минуло менше місяця, що безпрецедентно мало для рекодифікації всього приватного права. Проєкт винесли в залу без висновків профільних міністерств та антидискримінаційної експертизи, а рішення 276 депутатів скоротити термін підготовки до другого читання наполовину активісти розцінюють як пряме обмеження можливості для внесення змістовних правок.
Ризики для публічного майна: під загрозою узбережжя та пам’ятки
Окрім втручання в особисте життя, експерти вказують на загрози для власності громади. Нова редакція Кодексу містить розмиті визначення того, що саме вважається публічною власністю та які об’єкти за жодних обставин не можуть переходити у приватні руки.
Йдеться про стратегічні ресурси: землі, історичні пам’ятки, державні об’єкти та, що критично важливо для морських міст, — узбережжя. На думку правозахисників, якщо держава чітко не зафіксує статус об’єкта як «публічного майна», виникає правова лакуна.
«Наразі у Верховній Раді є кілька варіантів нового Цивільного кодексу. Один подали у січні, а інший нещодавно. Якщо брати перший варіант, то там є серйозні ризики. Якщо держава з тих чи інших причин “забуде” віднести певний стратегічний об’єкт до публічних речей, він автоматично стає таким, який можна отримати в приватну власність. Новий же проєкт не має прямого визначення чи критеріїв, що є публічними речами і не встановлює належних режимів охорони, гарантованих Конституцією», – зазначив суддя Верховного суду Василь Крат.
Спротив та правки
Коаліція правозахисників уже підготувала 75 сторінок правок і вимагає зустрічі з керівництвом Верховної Ради. На знак протесту проти «правового відкату» 17 травня, у Міжнародний день протидії гомофобії, у Києві відбудеться акція на підтримку українських родин.
Що далі
Наразі законопроєкт схвалено лише за основу. Це означає, що він ще не став законом. До другого читання депутати мають право подавати правки, а парламент — суттєво змінити текст.
Однак, як кажуть правозахисні організації, цей документ не врятують точкові правки — йому потрібне глибше переосмислення. Бо йдеться не про формальності, а про реальне життя людей: без розмитих формулювань на кшталт «доброзвичайності» і без лазівок для дискримінації.