Фото: сайт ГО «Навчай для України»
Фото: сайт ГО «Навчай для України»
Любава побачила рекламу в соцмережах і зберегла її «на потім». Тоді вона тільки закінчувала університет і думала, чим займатися далі. Через деякий час оголошення знову з’явилося у стрічці — і цього разу вона вирішила податися. Сьогодні 23-річна дівчина викладає фізику в ліцеї на Одещині.
Інша учасниця програми, 21-річна Анастасія, навчає дітей англійської. А Катерина, яка раніше викладала в університеті у Львові, тепер веде уроки історії.
Усі вони — учасниці програми «Навчай», яка має на меті подолати освітню нерівність і залучити нове покоління вчителів до шкіл.
Про те, як працює програма «Навчай», як до неї долучитися і що вона дає учасникам — у матеріалі «Море Людей».
Як з’явилася програма
Програма «Навчай» з’явилася в Україні у 2017 році. Вона є частиною міжнародної мережі Teach for All, яка працює більш ніж у 60 країнах світу. Ідея проста: залучати молодих фахівців із різних сфер до роботи в школах, де бракує вчителів. Переважно — у невеликих громадах.
В Україні програму реалізовує громадська організація «Навчай для України» — незалежний партнер Teach for All. Це означає, що учасники можуть отримувати бонуси і можливості міжнародної мережі, але фінансування, впровадження програм та проєктів відбувається окремо.
Як пояснюють у команді програми, її запуск в Україні був відповіддю на проблему освітньої нерівності. Міжнародне дослідження якості освіти PISA-2022 показало: учні з невеликих громад у середньому відстають у знаннях приблизно на 4-5 років порівняно з міськими школярами.
Водночас після початку повномасштабної війни виклики для освіти значно розширилися. Тепер йдеться не лише про нерівність між селом і містом, а й про освітні втрати, які виникли через війну, дистанційне навчання та безпекові обмеження.
«Зараз ми розширяємось. Враховуючи те, що з початком повномасштабного вторгнення викликів перед освітою стало набагато більше, ми не можемо говорити, що у нас головна проблема — це лише освітня нерівність, адже поглиблюються освітні втрати. Наздоганяти ці знання і навички, які втрачають діти через повномасштабне вторгнення, необхідно всюди. Окрім цього, відбувається зменшення кадрів, нестача молодих кадрів — це те, на чому акцентує і Міносвіти України. Ми намагаємося впливати на це: популяризувати професію, показувати її з іншого боку, давати можливість школам хоча б на якийсь час залучити нових фахівців, дітям — отримати рольову модель, а учасникам програми — спробувати себе в цій галузі», — розповіла комунікаційна менеджерка ГО «Навчай для України» Лана Мильнікова.
Не лише про уроки
Учасники програми працюють у школах один або два роки. Вони офіційно працевлаштовані як учителі та отримують зарплату. Паралельно програма надає стипендію, яка допомагає покривати частину витрат на житло, дорогу та переїзд.
Але проєкт — це не просто робота в школі. Учасники проходять інтенсивне навчання, працюють із менторами і реалізують освітні проєкти.
Наприклад:
- проводять додаткові заняття для учнів, щоб надолужити освітні втрати;
- запускають проєктне навчання, де діти працюють над власними ідеями;
- створюють ініціативи для громад.
Іноді це невеликі шкільні проєкти, а іноді — масштабні ініціативи: від молодіжних просторів до STEM-лабораторій.
Протягом усього часу учасники отримують постійний менторський супровід. За кожним закріплений ментор, який допомагає з підготовкою до уроків, аналізує складні ситуації в класі та підтримує у професійному розвитку. Крім цього, у школах часто мають наставника серед досвідчених педагогів — вчителя, який допомагає адаптуватися до шкільного життя і вирішувати повсякденні питання. Такий супровід дозволяє молодим учителям не залишатися сам на сам із труднощами і поступово набиратися досвіду.
Після завершення програми випускники можуть отримати гранти на власні освітні проєкти або стажування, зокрема у Міністерстві освіти. Також вони можуть продовжити кар’єру у сфері освіти, навіть у тих громадах, куди потрапили у рамках проєкту. Як кажуть у команді проєкту, такі кейси вже є.
«У нас є зараз вчитель на Одещині. Він сам з Тернопільщини. І він дуже включився у роботу і вже бачить свою кар’єру. У нього мета стати директором школи. І він вже шукає собі квартиру для того, щоб переїхати на Одещину остаточно, залишитись там. У нас є кейс у Львові. Випускник нашої програми став наймолодшим директором школи у Львові», — розповіла Лана Мильнікова.
Також нерідко учасники йдуть працювати у громадський сектор.
«У нас є кейс, де учасниці створили організацію, яка тепер допомагає з освітою на тимчасово окупованих територіях. Також є учасник, який зараз займається педагогічним патронажем на тимчасово окупованих територіях у рамках програми МОН», — каже Мильнікова.
Як стати учасником
Відбір до програми триває кілька етапів.
- Спочатку кандидати проходять реєстрацію.
- Після цього вони заповнюють розширену заявку: описують свою мотивацію та відповідають на запитання.
- Далі проходять тест на знання предмета.
- Наступний етап — інтерв’ю-співбесіда.
- Фінальний етап — літній інститут. Протягом місяця учасники проходять навчання, а потім працюють із дітьми на так званій літній академії. Там вони проводять свої перші уроки під наглядом менторів.
Після цього учасників розподіляють по школах.
Зараз програма працює у семи областях України, серед яких і Одеська. На Одещині учасники програми вже працюють у кількох громадах. Зокрема, двоє вчителів другий рік викладають в Олександрівському закладі освіти. Один із них уже планує залишитися працювати там і після завершення програми.
Також учасники викладають у Курісовському та Доброславському ліцеях та школах у Балті. Зазвичай організатори намагаються залучати до однієї школи щонайменше двох учасників, щоб вони могли підтримувати одне одного під час роботи.
У команді програми сподіваються, що з часом географія проєкту на Одещині розшириться і до нього долучаться нові громади.
Історії учасниць з Одещини
Любава Форостян, 23 роки.
Викладає фізику в Доброславському ліцеї.
Любава дізналася про програму випадково — через рекламу в соцмережах. Спочатку вона просто зберегла оголошення, але через деякий час реклама з’явилася знову.
«Я сама з родини вчителів і я думала над тим, щоб спробувати вчителювати. Якраз закінчувала університет і мені знову трапилася реклама “Навчай”. Я подумала: якщо це вдруге потрапило мені на очі — значить, треба спробувати», — згадує вона.
Відбір, за її словами, був доволі складним, але вдалося успішно пройти всі етапи. У результаті дівчині запропонували поїхати працювати у Доброславський ліцей.
Сам переїзд не став проблемою.
«Я вчилася в іншому місті, під час навчання також їздила в іншу країну, тож для мене переїхати не було дуже стресово. Навпаки — хотілося побачити нове місце. Я ніколи не жила на Одещині,, виявилося, тут дуже цікаво. Мені досі цікаво досліджувати природу, особливо радує клімат», — розповіла Любава.
Найскладнішими для неї стали перші тижні роботи. Особливо — уроки в сьомому класі.
«Сьомі класи — це дуже активні діти. Постійно хтось говорить, щось вигукує, хтось із кимось розмовляє. Було складно зробити так, щоб мене почули, але з часом ми знайшли спільну мову», — згадує вона.
Але були й моменти, які показали, що все не дарма. На День учителя до неї підійшла одинадцятикласниця.
«Вона сказала, що вперше їй стало цікаво на фізиці».
Найбільше Любава любить лабораторні роботи.
«Коли діти роблять експерименти, вони настільки захоплюються, що навіть телефони відкладають. Ми робили батарейку з картоплі, і коли загорілася лампочка — всі просто раділи».
Цей досвід, каже дівчина, уже встиг змінити її саму. Робота в школі навчила чіткіше відстоювати власні кордони і бути впевненішою у спілкуванні з людьми.
Анастасія Гойсак, 21 рік.
Викладає англійську в Курісовському ліцеї
До програми Анастасія навчалася в університеті та працювала в деканаті. Досвід роботи з дітьми вже мала — кілька місяців вона навчала дітей із прифронтових територій у рамках програми «СтудМентор».
Згодом дівчина побачила інформацію вже про саму програму «Навчай». Спочатку ідея здалася їй незвичною.
«Я думала: як це — поїхати в незнайоме місце і почати працювати вчителькою?»
Але з часом вирішила спробувати. Вона переїхала в Одеську область. Зізнається, що її дуже здивувала атмосфера в громаді.
«Я ніколи не була в Одесі, в Одеській області взагалі. Виявилося, що тут дуже цікаво. Я сама виросла в селі і трішечки знаю, як це: як плітки ходять, яке відношення до нових людей. Але коли я приїхала в Курісове, де я викладаю, це було справжнє відкриття: люди були дуже щирі, постійно намагалися допомогти, питали, чи все у нас є. Вони й досі переймаються — дуже добрі люди», — згадує Анастасія.
Найскладнішим для неї став перший семестр.
«Добре пам’ятаю свій перший день уроків, особливо у дев’ятому класі. Це був мій п’ятий урок із п’яти. Спочатку в мене були уроки в п’ятому й сьомому класах. І такий контраст був: молодші діти одразу були зацікавлені, а учні в дев’ятому — сиділи і дивилися, мабуть, з думкою: “хто ти”. Я зрозуміла, що це буде одним із моїх найбільших викликів — знайти якийсь підхід до них. Але зараз найбільші результати, які я бачу, це якраз співпраця з 9 класом — їхня відкритість. Я зрозуміла, що вчительство — це не лише про викладання предмету, а й про роботу з дітьми, спілкування».
За цей рік вона зрозуміла ще одну важливу річ:
«З дітьми ти ніколи не можеш бути готовим до всього. Треба вчитися “вирулювати” в моменті».
Катерина Чубенко, 29 років, викладає історію в Олександрівському ліцеї
До програми Катерина працювала викладачкою на факультеті журналістики у Львівському університеті. Про «Навчай» вона знала давно — вперше не пройшла, але через кілька років вирішила спробувати знову:
«Мені було цікаво подивитися, що відбувається в школі. Бо студенти — це вже люди, які пройшли школу. А що там із тими дітьми, які до університету ще не дійшли?»
Коли вона подавалася на програму, то знала, що доведеться переїхати. Саме так і сталося: Катерина родом із Київської області, працювала у Львові, а викладати поїхала на Одещину. На початку були певні труднощі, але загалом адаптуватися до життя у новому для себе регіоні, за словами дівчини, було не складно.
«Робота в школі — це п’ять днів на тиждень і є всього два вихідних. Їздити додому далеко і, чесно кажучи, трохи дорого. Крім того, у перший рік моєї участі в програмі, коли я тільки проходила весь цей шлях, багато часу йшло на підготовку до уроків, тобто було мало вільного часу. Але загалом переїзд — це більше не складно, а цікаво. Наприклад, у мене вдома ще сніг лежав, а тут вже таке гарне сонце. Вдома моря немає, а тут море в сусідньому селі», — розповіла Катерина.
Каже, що найбільше хвилювання досі виникає перед першими уроками.
«Я 5 років викладала в університеті, але кожного року у вересні у мене тримтів голос, було страшно заходити в аудиторію до студентів. І це не міняється в школі. Минулого року мені було страшно в вересні зайти в клас до дітей. Цього року мені було так само, хоча це ті самі діти переважно. Але все одно, є в мене це хвилювання, потім звикаєш», — поділилася вона.
Натомість приємно здивував колектив школи. Катерина зізнається, що боялася, ніби займе чиїсь години або стане «чужою» у вже сформованому вчительському колективі. Але сталося навпаки:
«Я знаю, що так не в усіх школах, але у нас дуже хороший колектив: і адміністрація, і сам вчительський колектив. Це люди, до яких завжди можна звернутися з порадою, всі завжди щось підкажуть, завжди підтримають».
Дівчина каже, що саме школа зробила її значно впевненішою в собі. Особливо це відчутно у моменти, коли учні відповідають її словами:
«І ти розумієш: ти зараз буквально формуєш у людей уявлення про світ».
У другий рік участі в програмі Катерина разом із десятикласниками реалізувала проєктно-орієнтоване навчання. Учні створювали власні проєкти, і результат, каже вона, вийшов навіть кращим, ніж очікувала.
Водночас життя вчителя в прифронтовому регіоні має свою реальність.
«У Львові зі мною такого не було: іноді тут можна почути приліт ракети ще до того, як відгуде сирена».
І все ж саме ця робота переконала її, що школа — це частина її майбутнього. Катерина навіть вступила до університету вдруге — тепер уже на спеціальність «Середня освіта. Історія», щоб мати педагогічну кваліфікацію.
«Школа, насправді, дуже багато відкриває талантів в людях, навіть в тих, які там не вчаться, а працюють. Я побачила, наскільки багато школи роблять. Тобто це і якісь заходи в громаді, ярмарки на підтримку Збройних сил. Є багато тренінгів — це просто постійне підвищення кваліфікації дуже драйвить».
Школа як точка змін
За даними програми, майже всі школи, які співпрацюють із «Навчай», задоволені роботою учасників. Іноді нові вчителі приносять у школи інші підходи до навчання — проєкти, експерименти, нові формати уроків. А іноді стають для дітей просто важливою підтримкою.
У команді програми кажуть: головна ідея в тому, щоб учитель був не лише тим, хто проводить урок, а й рольовою моделлю для учнів. Іноді цей вплив повертається через роки. Одна з учасниць програми прийшла викладати саме тому, що колись її вчителькою була учасниця «Навчай». Вона запам’ятала людину, яка підтримала її в школі — і захотіла зробити те саме для інших.
Читати також: Реформа старшої школи в Україні: яка кількість ліцеїв діятиме на Одещині