джерело: Посібник "Потреби дітей у сімʼях ветеранів та військовослужбовців"
джерело: Посібник "Потреби дітей у сімʼях ветеранів та військовослужбовців"
«Я за ним дуже сумував. Іноді просто ховався під ковдру і плакав», — 11-річний хлопчик про тата, який служить.
Ця цитата — одна з багатьох, які зібрали дослідники, щоб зрозуміти, що насправді відчувають діти, чиї батьки на фронті. ГО «Вільний вибір» разом із партнерами презентували результати першого всеукраїнського дослідження, яке показує реальний стан підлітків у сім’ях захисників.
Ми зібрали головні факти звіту, які допомагають побачити війну очима дітей.
Життя в режимі «тривожної кнопки»
Цифри кажуть самі за себе: понад 55% дітей постійно відчувають страх або сум через службу батька чи матері.
Постійна напруга: 53% підлітків перебувають у стані дистресу. Це не просто «поганий настрій», а важке емоційне навантаження, яке може тривати днями.
Інформаційний щит: Майже половина дітей (48%) свідомо уникають новин і розмов про війну. Для них це спосіб захистити себе від того, що вони не в силах змінити.
«У мене, скоріш, такі ситуації, коли, типу, трохи мені там показують якесь
там відео з бусиком, і там написано ТЦК і кажуть, що «йди підійди». Я тоді
ледь не побив того, тому що в мого батька, хоч він і військовий, і там
бригада, і в нього якраз був такий бусик… так що це доволі для мене
образливо» (Дитина, 14 років).
Дорослішання без права на вразливість
Дослідники помітили важливу трансформацію: діти в таких родинах часто дорослішають швидше, ніж мали б.
-
Коли батько чи мати на фронті, дитина часто намагається стати «головною» вдома, бере на себе побут або емоційну опіку над тим із батьків, хто залишився.
-
Це дає їм відчуття сили, але водночас позбавляє звичайного дитинства, де можна бути слабким чи легковажним.
«Тому що фронт наближається… і воно не розумієш, що тобі
потрібно робити, ким тобі потрібно ставати»
(Дитина, 14 років).
Цифрова близькість замість обіймів
Зв’язок із батьками тепер тримається на екранах смартфонів. Дзвінки, відео та повідомлення стали новими сімейними ритуалами. Це допомагає не втрачати емоційну близькість, але цифри підтверджують: гаджети не замінюють фізичної присутності та відчуття безпеки, яке дає дім, де всі разом.
Школа: чи є там підтримка?
Цікаво, що діти дивляться на школу оптимістичніше, ніж їхні батьки.
-
84% підлітків відчувають себе частиною шкільної спільноти.
-
Проте лише для 45% це позитивно впливає на самооцінку.
-
Найважче тим, хто залишається на дистанційному навчанні — вони частіше втрачають мотивацію та інтерес до навчання.
«Мені подобається вживу з вчителями спілкуватися, що я іноді
допомагаю їм. Ну, що, наприклад, дошку витираю, дату записую, ще,
якщо треба, то листочки розношу» (Дитина, 12 років).
Пишаюся, але мовчу
«Негативу я не боюся, просто не хочу, щоб знали»
(Дитина, 12 років).
Дослідження виявило болючий парадокс. З одного боку, 87% дітей пишаються своїми батьками. З іншого — 43% хотіли б приховати факт їхньої служби від оточуючих. Це тривожний сигнал про те, що середовище не завжди готове до екологічного спілкування, а діти бояться зайвої уваги, жалю або нетактовних запитань.
Нові цінності: головне — безпека
Війна змінила пріоритети підлітків. Сьогодні для них на першому місці:
-
Безпека (98%)
-
Доброзичливість (98,9%)
-
Емоційний спокій (97,7%)
Натомість успіх та особисті досягнення цікавлять лише 64% опитаних. Це свідчить про те, що ресурси психіки зараз спрямовані не на розвиток чи кар’єру, а на просте виживання та збереження стабільності.
Про дослідження: Ці дані — результат роботи ГО «Вільний вибір» за підтримки ГО «Голоси дітей» та агенції Fama. У опитуванні взяли участь 1252 родини з усієї України. Детальні висновки та поради для покращення системи підтримки фахівці зібрали у посібнику «Потреби дітей у сім’ях ветеранів та військовослужбовців».
Читати також: Понад 50% українців відчувають втому: психолог пояснив, як розпізнати і зупинити виснаження