Олег Шевчук. Фото: Море Людей
Олег Шевчук. Фото: Море Людей
Він заходить у палату без сценарію. Бо тут сценарії не працюють. Дитина може відвернутися, заплакати або просто мовчати. А може — нав’язати свою гру. І тоді клоун підлаштовується під неї.
«Ми не аніматори. У нас немає програми. Ми дивимося на дитину — і йдемо за нею».
Олег Шевчук — актор, режисер і викладач акторської майстерності в Одеському театрально-художньому коледжі. А ще — лікарняний клоун і колишній військовослужбовець.
Він приходить у лікарні до дітей, які місяцями не виходять з палат. І до їхніх батьків — яким іноді ще важче.
Далі — слова Олега.
«У нас немає програми»
У нас немає програми ніякої. Ми дивимося на дитину, і іноді дитина нам правила гри нав’язує. Так буває, що ти заходиш, і вона одразу — оп, і ми включаємось в її гру.
Ми не аніматори. Нас іноді батьки називають аніматорами — ми не аніматори. Подарунки — це на свята. Бо якщо дарувати постійно, нівелюється професія, і виходить, що ми реально аніматори.
«Я бачив очі цих батьків»
Я актор-режисер, викладаю акторську майстерність в Одеському театрально-художньому фаховому коледжі. Я волонтер, лікарняний клоун і колишній військовослужбовець.
Клоунами займаюся давно, ще до повномасштабного вторгнення. Давайте будемо чесними: більшість людей, які займаються благодійністю саме з хворими дітьми, це люди, які або самі колись перенесли хворобу, або в них хтось із близьких з хворобами. Не всі. Є люди, які просто їм подобається цим займатися.
В мене, наприклад, дитина з аутизмом. Звільнився зі служби я після того, коли дізнався, що у другої моєї дитини такий же діагноз. Тому що дружині з моїми дітьми вже було б складно, тому я звільнився.
І тут така штука, щоб ви не подумали, що це мій гештальт, який треба закрити, я відволікаюся, тому що в мене дитина з аутизмом. Ні, це не так. Коли в тебе у самого хвора дитина, і ти це прийняв для себе, і займаєшся не стражданнями, а тим, що щось треба робити, соціалізувати і таке інше. Тобто ти вже знаєш, що робити.
Я пішов у лікарняні клоуни саме для того, щоб допомогти, перш за все, батькам. Починалися лікарняні клоуни з того, що ми ходили тільки в дитячу онкологію, там, де діти місяцями сидять. Коли на твоїх очах вони лисіють, змінюються або помирають. Коли ти приходиш в палату, а мама каже: в неї була хімія, і вона осліпла. А дитині шість років…
Я бачив очі цих батьків. І я хотів трішки їм допомогти. Щоб вони якось з цим впоралися. А потім я зрозумів, що це потрібно і дітям, і батькам, і мені.
«Якщо дитина зникла — значить, вона вилікувалася»
Є таке правило у лікарняних клоунів — не дружити з пацієнтами. Це важко зробити.
У мене була дівчинка, я її назвав «дівчина йог». Вона постійно сиділа в позі лотоса з таким носом — типу, їй нічого не подобається. Але я бачив, що їй подобається. Я приходжу — вона сидить. Два-три місяці.
І я вже розумію, що вона чує з коридору, що йдуть клоуни, і сідає так спеціально. І в якийсь момент я приходжу — а її нема. У мене було відчуття, що я втратив друга. У мене була депресія. Я сказав, що більше не буду ходити.
А потім через якийсь час я йду — і бачу дівчинку з волоссям. Мама каже: а ви нас не впізнаєте? Це була вона.
Виявилося, що вона пішла на поправку, і її перевели в інше відділення, куди нас не пускають.
І після цього я вирішив, що буду думати лише про хороше: якщо дитина зникла — значить, вона вилікувалася. Інших варіантів немає.
«Це дуже важко»
Був випадок не зі мною, у колег. Подзвонили — сказали, що хлопчику дуже погано, і він хоче клоунів. Вони приїхали — він вже не розмовляв. Лежав під крапельницями. Мама в кутку ридає, а вони намагаються щось з ним робити. Я не знаю, як би я в цей момент. Це дуже важко.
Нас якось запросили в реанімацію до дитини, яка тільки вийшла з коми. Коли він сфокусувався і зрозумів, хто прийшов — він посміхнувся. І я бачу — у батька сльоза. Я думаю: все, ми зробили те, що повинні були зробити.
Це складно. Але ти розумієш, що ти сьогодні цій дитині допоміг зробити ще один крок до одужання.
«Це маленьке свято»
Для мене найбільше — коли батьки у всьому цьому жаху починають жартувати з тобою. Значить, ти сьогодні зробив для цієї людини маленьке свято».
Читати також: «Щоб зняти рятувальника у вогні, треба бути у вогні». Історія речниці ДСНС Одещини Марини Аверіної