Навколо перейменування вулиць та демонтажу пам’ятників в Одесі роками точаться запеклі дискусії. Хтось вважає це «руйнуванням культурного шару», хтось залякує протестами, а для когось — це єдиний шлях позбутися російського імперського маркування.
Про те, чому Одесі необхідна дерусифікація, як руйнуються радянські міфи про Пушкіна і Катерину II та скільки насправді років місту біля моря, «Море Людей» розповів одеський адвокат, керівник громадської організації «Історія, культура, демократія» Артем Карташов.
Від побутового інтересу до захисту держвласності
Шлях до активної громадської діяльності для Артема Карташова розпочався з дослідження власного родоводу та подій на Майдані.
«Я просто поцікавився долою своєї сім’ї… виявилося, що частина моїх родичів були репресовані якраз або потерпіли від голодомору. Але, напевно, поштовхом таким центральним це була Революція Гідності. Мені дуже далеко до вчинку людей, які пішли захищати Україну в АТО. Такий рівень самопожертви людей… а від мене вимагається в побутовому житті просто бути більш вимогливим і не заткувати, не мовчати, коли це потрібно. Я вирішив, що буду вести громадську діяльність паралельно зі своєю професійною, тому що це мій обов’язок і перед собою, і перед країною».
Однією з найгучніших та найуспішніших юридичних битв організації стала справа щодо захисту єдиного працюючого в регіоні військового аеродрому «Одеса-Шкільний». У 2017 році Одеська міськрада своїми рішеннями фактично вивела його землі з державної власності під забудову, стверджуючи, що ніякого аеродрому там ніколи не було. Тоді ж у Тирасполі росіяни якраз відновлювали свій військовий об’єкт, а невідомі «тітушки» штурмували паркан одеської військової частини. Артему та його колегам вдалося через суд повернути землі Міноборони, що згодом зіграло величезну роль на початку повномасштабного вторгнення.
Катерина II та Пушкін: руйнування головних міфів Одеси
Нова хвиля очищення суспільного простору Одеси розпочалася із запиту містян на демонтаж пам’ятника Катерині II. Попри поширений стереотип, що одесити масово тримаються за імперські символи, і залякування «громадянською війною», більшість жителів проголосувала за демонтаж, який пройшов абсолютно спокійно.
Зараз на порядку денному постать Олександра Пушкіна, якого Артем Карташов називає колишнім пропагандистом імперії та порівнює із сучасними російськими рупорами — соловйовим і кісельовим.
«Пушкін — це такий величезний для Росії символ, який вони ставлять в кожному окупованому місці і маркують територію… Навколо нього є один з найбільш уставлених міфів про те, що він нібито встановлений за кошти одеситів. Але в кав’ярні “Стара Одеса” на вулиці Грецькій є оригінал документа, де детально розписується, хто скільки дав. У одеситів ці кошти зібрати не вдалося, збір відбувався дуже довго, тому включилася адміністрація і русофільські товариства, які зібрали цю суму».
Також розвіюється і міф про те, що поет стоїть спиною до мерії через свою «опозиційність» — насправді на момент встановлення пам’ятника міська дума розташовувалася зовсім в іншій стороні.
Маніпуляції про «антисемітизм» та фраза «давайте після війни»
Процес деколонізації у 2024 році викликав шквал критики та маніпуляцій. Активістів намагалися звинуватити навіть в антисемітизмі через пропозиції демонтувати пам’ятник та перейменувати вулицю радянського письменника Ісаака Бабеля.
«Ми розібрали ці аргументи… більшість переіменованих вулиць стосується і українців, і росіян, і ми не керували їх національною ознакою. Ці всі питання були підняті виключно в ролі маніпуляції. Фраза “давайте після війни” — це дорівнює “давайте не будемо нічого робити”. Ми не можемо переконати сто відсотків людей. Наша задача — виконати закон, пояснити, чому це відбувається, і дати інформацію людям».
Скільки насправді років Одесі
Найбільшим історичним фейком, який досі живе в головах багатьох, залишається дата заснування міста. Російська пропаганда десятиліттями вбивала в голови тезу, що Одесу створила Катерина II своїм указом від 2 вересня 1794 року.
Насправді ж такого документа ніколи не існувало. До приходу російської імперії на цих землях століттями вирувало життя: спочатку це було поселення Кочубіїв, а згодом — фортеця і місто Хаджибей.
-
1415 рік — перша офіційна письмова згадка про місто. Польський хроніст Ян Длугош зафіксував, що на цьому місці функціонував Королівський порт.
-
Повноцінна інфраструктура — Королівський порт не міг бути маленьким хутором, адже вимагав серйозного обслуговування, приймання та передачі великих вантажів. Історія міста від Кочубіїва до Одеси є безперервною.
Зараз на державному рівні триває важлива реформа. Український інститут національної пам’яті, Мінкульт та Кабмін розробляють зміни до постанови 2001 року. Офіційну дату заснування Одеси в державних документах буде змінено з імперського 2 вересня 1794 року на історично справедливе 19 травня 1415 року.
«Їзжай назад у свою Грузію!»
Будь-яка громадська діяльність, яка ламає російські наративи, викликає хвилю агресії. Артем згадує смішний випадок із 2016 року, коли в Одесі перейменовували проспект Маршала Жукова на проспект Небесної Сотні. Оскільки рішення підписав тодішній голова ОДА Міхеіл Саакашвілі, противники дерадянізації вважали, що цим займаються виключно грузини.
«Я приїхав на місце, вступив з людьми в дискусію. Вони запитали, як мене звуть, я сказав “Артем”. А якась бабуля почула і кричить: “Хто, Артон? Їзжай назад в свою Грузію, там перейменовуй!”. Ну і з комічного — за цей час у чиїх тільки списках я не був: називали людиною криміналітету, грузинської мафії, масонів, Гурвіца, Ківана, Порошенка, Зеленського, Єрмака… вже всіх, кого можна».
Час для світла
Завдання деколонізації — зробити так, щоб майбутні покоління більше ніколи не пов’язували себе з радянським чи російським минулим як із чимось позитивним, наголошує Карташов:
«Суспільство нарешті, в принципі, побачило, що відбувається. Ця війна дозволяє нам провести паралелі з тим, що відбувалося 100 років тому, коли в перший раз українці заявили про бажання бути незалежними в тій чи іншій формі. І ці бажання були, в принципі, втоплені в крові».