кадр з випуску «Відчуття війни»
кадр з випуску «Відчуття війни»
До великої війни Емін Ібрагімов працював у готельно-ресторанній сфері. У перші дні вторгнення він відправив родину в безпеку та пішов до військкомату, але через черги добровольців його відправили додому. Лише за рік він зміг мобілізуватися, буквально попросивши працівників ТЦК виписати йому повістку, щоб дружина зрозуміла його вибір
Запорізький контрнаступ та поранення
Емін воював на Оріхівському напрямку, біля села Вербове. Бойові завдання були майже щодня. Поранення отримав від вибуху 120-ї міни, яку навіть не почув.
«Я навіть не поняв, як це. Потім хотів з однієї ноги стати на іншу, і я впав. Подивився на руки, вони горіли. Подивився, що нога збоку лежить»
Найважчий момент стався під час евакуації в кузові пікапа. Від болю та відчаю Емін хотів накласти на себе руки, але не зміг.
«Хотів застрелитись, не дотягнувся до автомату. Нога там висіла на штанині, і вона закрутилася за речі. А автомат був в іншому куті»
До поранення Емін постійно боявся саме втрати кінцівки. Коли це сталося, перші дні в лікарні в Івано-Франківську були сповнені думок про те, як жити далі та як бігати.
Шлях до відновлення
У госпіталі Емін відчував себе «жалюгідним інвалідом» і йому було соромно дивитися в очі дружині, з якою вони разом уже 12 років. Проте підтримка рідних та приклад молодших побратимів змінили його стан.
«Хлопців 21, 22, 23 роки… вони дали мені сил, щоб далі рухатися. Сашко виходить в зал в п’ятій ранку, йому 23 роки, в нього немає двох кінцівок, і він радіє. Я думаю: ні, заради цього потрібно щось робити».
Спорт та допомога іншим
Після реабілітації Емін почав працювати фахівцем супроводу у Veterans Hub, а згодом — керуючим на інклюзивному пляжі. Сьогодні він очолює ГО «Ветеранський супровід».
Справжнім захопленням став адаптивний спорт. Емін виступає у жимі лежачи, де вже здобув золоту медаль. Його день починається о п’ятій ранку з тренування.
«Я хочу просто показати приклад хлопцям, що не потрібно здаватися. Можна змінюватися і в 40 плюс з інвалідністю, перемагати та вести активну позицію».
Мрії про майбутнє
Родина Еміна адаптувалася до нових реалій. 11-річна донька спокійно сприйняла травму батька і навіть запровадила власну «послугу».
«Моя дитина мені за 100 гривень робить масаж в культі. Безкоштовно вже не хоче, каже, я вже хочу займатися бізнесом».
Зараз Емін має дві великі цілі: отримати звання майстра спорту з важкої атлетики та нарешті виконати обіцянку — повезти дружину в Париж до Ейфелевої вежі.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України»/ SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Читати також: Його евакуювали з «Азовсталі», але гелікоптер збили: історія бійця «Азову» Дмитра Лабінського