«Як у кишені принести людям світло?»: історія Любові Никитенко, яка 37 років віддала Курахівській ТЕС
кадр з відео
кадр з відео
Любов Миколаївна Никитенко з міста Курахове Донецької області. Для неї це не просто точка на мапі, а «місто енергетиків», де на тепловій електростанції працювала вся її родина: чоловік — водієм, старший син — машиністом енергоблока, молодший — спеціалістом з автоматизованих систем. Сама ж Любов прийшла на ТЕС ще в січні 1987-го.
Вона бере до рук свій старий пропуск — шматок пластику, який тепер став чи не найголовнішим спогадом про життя «до».
«Він з сумки як лежав, так і приїхав сюди [в Одесу]. Дістаю, дивлюся, згадую. Ми були в команді, ми давали світло і тепло людям, давали життя. А так сталося, що самі залишилися без житла. На старості років».
Пророцтво дизель-генератора
У 1990-му її відділ отримав дизель-генератор. Любов Миколаївна тоді дивувалася: навіщо він, якщо станція працює як годинник? Десятиліттями вона справно виписувала на нього паливо, проводила профілактичні пуски й щоразу питала себе: «Навіщо?». Відповідь прийшла у 2022-му, коли після чергового обстрілу станція «сіла на нуль».
«Вийшли ми з бомбосховища, вечір, надворі темно, ніде нічого не горить — ні в місті, ні на станції. Я йду мимо свого відділу, а там реве мій дизель-генератор. У мене просто течуть сльози. Думаю: так ось для чого ти! Скільки років ти стояв, скільки ми тебе заправляли… і знадобився».
Трагедія в косотурбінному цеху
Робота під обстрілами стала щоденною рутиною. Любов згадує, як від прильоту КАБу в приміщенні обвалилася стеля, ледь не поховавши її під уламками, і як касетні снаряди розсипалися перед машиною, якою вони з чоловіком їхали додому. Але найстрашнішим був день, коли стіни цеху не витримали. Поверхи склалися один на одного, поховавши під собою трьох людей.
Серед загиблих був молодий хлопець, Ваня Тамаш. Його батько, теж працівник станції, щойно здав зміну й пішов додому, коли почув про вибух.
«На цього тата було дуже боляче дивитися. Хтось лебідками піднімав, хто чим… А він руками це все розгрібав. У нього нігті позривалися, кров, а він розгрібав — бо там його син».
Останній день станції
31 травня 2024 року Курахівська ТЕС припинила роботу. Любов Миколаївна згадує цей день як один суцільний вузол болю. Коли обладнання почали вивозити, вона побачила генератор, за яким працював її син.
«На ньому було написано: “8-й генератор”. Я не змогла стримати сліз. Отут зрозуміла, що це вже все. Виїжджає станція — то що робити тут нам? Крім сліз і обіймів нічого не було. Віддали ключі від кабінетів — прохідна відкрита, все відкрите — і зі сльозами вийшли з роботи».
«Енергетик не принесе світло в кишені»
Зараз Любов Миколаївна живе в Одесі. Каже, спочатку було відчуття, ніби потрапила за кордон — настільки іншим здалося місто. Сумує за своїм садом, за батьківською хатою, яку розбили вщент, і за могилами батьків, до яких тепер неможливо дістатися.
Але попри все, вона закликає цінувати тих, хто продовжує тримати енергетичний фронт.
«Люди далекі від енергетики не розуміють. Коли б’ють підстанцію, випадає ланцюжок. Як енергетик повинен подати світло у квартиру, коли розбита станція? Як? У кишені принести? Це справжні герої. Енергетик несе тепло в дім, треба цінувати цю працю».
Сьогодні вона каже, що вже звикла до Одеси й вважає її домом. А сили бере у новин з фронту:
«Дивлюся, як воюють наші захисники — вони не зламуються. То і нам треба триматися».
Читати також: Його евакуювали з «Азовсталі», але гелікоптер збили: історія бійця «Азову» Дмитра Лабінського